Сьогодні рівно рік!

mrijnuk 15.03.2011 в 11:08

15.03.2011:  Рівно рік назад, в цей час, я був в Києві, в інституті ”травматології  та ортопедії”на консультації . Після огляду лікарів, мені сказали, що я маю всі шанси на одужання.  Але питання стало у фінансуванні лікування. Адже потрібної суми на лікування, я нажаль не маю!

Вже рік я живу надією, що я буду ходити, що я буду як всі люди. Нічим не відрізнятимуся від оточуючих.

Що я дізнався і зрозумів за цей минулий рік, не просто рік, а рік великої надії на здорове майбутнє:

Саме більше, що вражає, це те наскільки байдужі люди до чужих проблем. Як люди закривають очі не помічаючи коли їх благають про допомогу, вони наче проходять повз не обертаючись. До кого за цей рік ми із журналістами тільки не зверталися. І до Миколи Рудковського, Пінчука, і т.д. Я особисто писав лист Миколі Томенко, який на Фейсбуці являється моїм другом. Просив у листі Миколу Володимировича допомогти бодай чимось, але Микола Володимирович наче не помітив мій лист. Але скоріше за все просто проігнорував. Вчинив так, як вчиняють більшість людей до яких звертаєшся про допомогу. Але чи можна так ігнорувати, чи це взагалі по-люцьки закривати очі на чужі біди…?

Але серед тих байдужих, без сердечних людей є і хороші люди, не просто хороші, а дуже хороші. Коли вони пропонують тобі більше ніж ти міг і уявити собі. Є люди які від душі стараються допомогти, які роблять все можливе і не можливе.  Поки що, я лишу імена цих хороших людей засекреченими, не називатиму їх. Але це поки що! Адже люди мають знати більше! Люди мають знати хто реально допомагає, люди мають знати людей, які дійсно мають серце!

А цим байдужим людям, я хочу просто порадити: задуматися. Не будьте байдужими, адже ви не знаєте, що може чекати на Вас за поворотом!!!

{ 4 Коментарів }

Дивний сон!

mrijnuk 13.07.2010 в 22:57

Знову велика надія і віра на краще після великого розчарування. Після тієї надії якою я жив і дихав, а потім неначе дихати стало нічим. Коли була велика віра і надія на Пані Тимошенко та її оточення, вони начеб то дали згоду допомогти мені, сказали лиш  знайти потрібну клініку, яку ми незадовго знайшли, але при зіткненні з фінансуванням лікування люди Тимошенко неначе зникли у глибокій тиші, перестали відповідати на дзвінкі і листи. Але відверто кажучи дуже образливо для мене, коли я всім серцем вірив у цих людей, а вони просто проігнорували мою долю.


Зараз я маю намір звернутися до Кличка Віталія Володимировича, про фінансову допомогу у лікуванні. Відверто кажучи я палкий прихильник братів Кличків, вони неперевершені. Я дуже пишаюся ними обома "обидва брати водночас діючі чемпіони". І просто чудові люди!

Чому саме хочу звернутися до В
італія Кличка ?!

Одного разу мені наснився "дивний сон".


Начебто я в пустині де окрім піску не має зовсім нічого і я весь у піску,  на зовні у мене лиш одна рука лишилася, раптом зявляється Віталій Кличко і подає мені руку...!

Так цей сон коротенький, але все ж таки дивний!

В
ідтоді я постійно пригадую цей сон, можливо Віталій Кличко і є моїм порятунком.

Ось зараз за допомогою Журнал
істів які  допомагають мені подолати мою недугу, хочу звернутися саме до Віталія Кличка!

Тож прошу вс
іх не байдужих людей, тримайте за нас кулаки!

{ 19 Коментарів }

СУМ!!!

mrijnuk 04.06.2010 в 21:56

Продовжу трішки свою розповідь: Як писав раніше мав надію, дуже велику надію на нищевказаних людей.

Сподівався і вірив всім серцем на їхню підтримку і розуміння. Але сталось так, що при зіткнені із

труднощами очевидно про мене забули, оскільки на листи і телефонні дзвінкі, люди які обіцяли допомогти

не відповідають.

Ще звертався по допомогу до місцевої влади, щоб допомогли мені фінансово, допомогли але зовсім

мізерною сумую – 500 грн. Як мені відомо іншим людям які зверталися про допомогу надавалась допомога в

розмірі 2000 – 4000 тисяці гривень. Знаєте обідно трішки я живу в одному селі із головою Обласної Ради – і

голова обл. ради чудово знає про мою проблему тільки нажаль як майже всі закривають очі неначе мене не

помічають. Але хіба ж так можна, а деж луцьке розуміння, совість ?

Ось лишаєть ся далі вірити і сподіватися, що знайдуться не байдужі люди які допоможуть не на словах. Я

звертатимуся далі до різних людей і сподіватимуся на їхню допомогу, адже без цього ніяк!!!

 

Радість і сум.

mrijnuk 17.03.2010 в 19:27

Продовження моєї  не простої історії. В понеділок я був в Київі на обстеженні. Лікарі мене оглянули і сказали, що у мене є всі шанси ходити. Вони сказали: (ми не перукарі, а лікарі. Ми не експерементуєм вийде не вийде. Ми можемо тобі допомогти.) І ще лікар сказав:( Якби ти звернувся до нас коли тобі було 18 років булоб все набагато краще). Це звісно чудова новина у мене є шанси стати на власні ноги.

Алеж знову-таки сума яка потрібна на лікування не маленька і я незнаю що робити далі.

Тож знову вся надія на не байдужих людей.

Я написав лист пану Медведєву з проханням допомогти мені фінансово і сподіваюся що вони мені допоможуть. Адже за словами лікаря мені можливо буде потрібно декілька операцій, алеж на це все потрібні не малі кошти.

Потім, якщо все добре закінчиться буде потрібна хороша реабілітація.

Тож зараз мою долю як не сумно це писати, вирішують гроші. Якщо я знайду потрібну суму тоді сподіваюся, що все буде гаразд.

А якщо не знайду ? 

Що тоді, як бути далі ?

 

 

{ 6 Коментарів }

Я їду в Київ, щоб встати з інвалідного візка

mrijnuk 12.03.2010 в 17:20

Як я писав у попередньому записі, буду описувати хід своєї боротьби з тяжкою хворобою.
 
Я звертався до багатьох відомих людей із проханням допомогти мені у лікуванні. Я поки не готовий називати їх прізвища, але одне я знаю напевнее, що їм, мабуть, просто байдуже до людей таких як я.
 
Але серед тих байдужих людей є інші, які співчувають, розуміють і допомагають, Такими людьми, як не дивно, выявились Тимошенко Юля та її оточеня! Аж не віриться!
 
Я спершу звернувся до Олега Медведєва (його мені рекомендували знайомі журналісти як порядну людину)  з проханням донести мою історію про допомогу у лікуванні до Тимошенко.
 
Олег Олександрович сказав написати лист Юлі, який він пообіцяв передати особисто. Я зробив так як ми домовилися з Медведєвим.
 
Написав і відправив лист. Я сподівався, вірив. Але розум говорив, що так не буває –хворих людей в Україні багато, і думав, що мене проігнорують. Адже в більшості випадків політики допомагають тільки на камеру. Заради самопіару. Та й звернувся я у надто складний час для ЮВТ та її команди.
 
Незабаром отримав від Олега Олександровича лист, в якому мене запитували, яка саме допомога мені потрібна.
 
Я відповів, що спершу мені потрібно пройти обстеження, щоб знати які у мене шанси на одуження. Через декілька днів мені зателефонували із місцевого штабу Тимошенко і сказали, що хочуть зустрітися зімною.
 
Ми на другий день після дзвінка зустрілися і вони запитали мене чи маю я на примітку клініку, де можна обстежитися, у мене такої інформації не було. Ми домовилися, що будем разом шукати клін іку в якій можна обстежитися.
 
Через декілька днів спільними зусиллями ми знайшли в Київі інститут де погодилися мене обстежити. Тож на наступному тижні я поїду до Києва пройду обстеження і по заключенню лікара подивимось, які у мене шанси і як діяти далі. Звісно я надіюся лишень на краще.
Тож як тільки буду мати свіжу інформацію, я обов’язково напишу в блозі!
Я від щирого серця вдячний Олегу Медведєву, та іншим людям які мені допомагають за шанс.
 
Це казака? Правда? Чи зможу я ходити? Чи не забудуть вони про мене, як тільки ми зіткнемось з труднощами? Багато думок в моїй голові…. Треба триматися і вірити.   Вірити в першу чергу в людей…. Будьте зі мною, мені потрібна ваша підтримка!

{ 17 Коментарів }

Мрія ходити.

mrijnuk 02.03.2010 в 12:17

 

Розповім коротко про себе. Мене звуть Василь, я з Волинської області. Я хворію ДЦП з дитинства.

ДЗ:дитячий церебральний параліч з вираженим порушенням функцій ніг. Я не можу ходити.

Неодноразово лікувався в дитячій обласній лікарні, але все безрезультатно. Звертався до різних

спеціалістів і травматологів. Радили шукати кращих лікарів, але все безрезультатно, якщо не маєш

багато коштів.

Я буду описувати в цьому блозі своє життя. Як я борюся із хворобою, до кого звертався і звертаюсь по

допомогу і хто як допомагає. 

Адже мені здається що жожна здорова людина не має уяви як це тяжко жити коли ти не можеш

зробити жодного власного кроку. 

Я як і всі люди маю свої мрії, найзаповітніша моя мрія це ходити. Звісно я розумію складність

своєї хвороби, але я вірю, що всежтаки коли небуть я зможу відчути як це воно самостійно ходити.

 

  

{ 6 Коментарів }